Якщо у віці одного-двох років ваш малюк міг прийти в пісочницю, побачити інших дітей, розвернутися і піти грати в інше місце, то трирічна дитина вже з цієї пісочниці нікуди не піде. Навіть якщо він ще не навчився грати разом з іншими дітьми, йому буде цікаво перебувати поруч, дивитися на них з боку і поступово включатися в спільну діяльність. Як допомогти йому навчитися спілкуватися? Розповідає психолог Наталя Барложецька. 

Як навчити дитину ділитися іграшками

Дитина трьох років може грати одночасно з двома-трьома предметами. Тому, приходячи в пісочницю, діставайте йому з вашого прогулянкового пакета не більше трьох іграшок. Не виключено, що хтось із дітей зацікавиться вашими іграшками і теж захоче пограти з ними. Тут можуть виникнути проблеми.

Якщо ваш малюк не схильний ділитися іграшками, запропонуйте йому зібрати два пакети для пісочниці: в одному - іграшки, які можна дати пограти іншим дітям, в іншому - те, чим він грає сам. У кожному пакеті по сім предметів. Сенс в тому, що в пісочниці, де є інші діти, можна користуватися тільки тими іграшками, які ви відібрали, щоб ділитися. А якщо дитина хоче пограти недоторканним вмістом іншого пакета, тоді ви йдете в таке місце, де нікого немає.

Отже, ви приходите на дитячий майданчик і нагадуєте: "Пам'ятаєш, про що ми домовилися? Або ти ділишся, або ми йдемо грати в інше місце". Так як дитині зазвичай хочеться грати з іншими, він дістає той пакет, іграшками з якого буде ділитися.

Зрозуміло, це не вирішить раз і назавжди всіх проблем в пісочниці. Якщо у вашого малюка хтось намагається відібрати іграшку, а він впирається і кричить: "Ні, це моє!", Вам треба підключитися. Ні в якому разі не забирайте іграшку у свою дитину! Пошукайте компроміс, спробуйте домовитися з іншим малюком. Відволікаючи його, пограйте з ним який-небудь інший іграшкою, на якийсь час залишивши свого малюка на самоті.

Зрештою ваша дитина повинна зрозуміти правило: або я ділюся і стаю учасником спільної гри, або я не ділюся і залишаюся один. Причому зрозуміти це він повинен не з ваших викривальних нотацій, а виключно з особистого досвіду. Не сваріть свого малюка, не називайте жаднюгою. Нічого страшного не відбувається.

Молодшого дошкільника приваблює мотив зробити річ для себе, для своєї гри або для іншої близької людини. А ось мотив зробити щось спільно з іншими поки відсутня. Тому в пісочниці він будує власну башточку, в якій буде жити його власний пожежний або принцеса. Дозволити пограти з цією башточкою комусь іншому він поки не готовий.

Але він із задоволенням побудує башточку для вас. І якщо ви хочете залучити його в загальну гру, можете сказати: "А давай ми зробимо дорогу, яка буде вести до моєї вежі, і всі інші хлопці теж зможуть по ній їздити". На це трилітка, швидше за все, погодиться. Через вас він готовий впустити в свою діяльність інших дітей. Дуже хороший прийом.

Як вирішувати конфлікти в пісочниці

Три-чотири роки - вік нескінченних конфліктів: "Він кидається піском!", "Він кусається!", "Це моє, не ламай!", "Віддай!" і т.д. Як реагувати дорослому, залежить від конкретної ситуації.

Отже: "Він кидається піском!". Звичайно ж, хочеться відразу підійти до того, хто кидається, і сказати: "Ми тут не кидаємося піском". Стоп ... Давайте тепер уявімо, як будуть розвиватися події. Не виключено, що ви тут же почуєте: "Краще за своїм стежте, а зі своїм я як-небудь сама розберуся". - "Як же, розберетеся! Він піском кидається, а ви мовчите".

Конфлікти дорослих в пісочниці - дуже часте явище. І це цілком зрозуміло. 

По-перше, батьки сконцентровані на своїх дітях і дуже болісно сприймають будь-які зауваження на їхню адресу. 

По-друге, з дитиною найчастіше гуляє мама чи бабуся, а коли жінка цілими днями перебуває вдома, в замкнутому просторі, один на один з дитиною, рівень адекватності соціального реагування знижується.

По-третє, молодій мамі дійсно доводиться весь час боротися: в поліклініці - за чергу, на молочній кухні - за дитяче харчування, будинки - за можливість відпочити або, наприклад, зустрітися зі своїми подругами. Вона весь час у напруженому стані, і це, звичайно, тільки підігріває конфлікти.

Якщо ви подивіться на форуми мам в інтернеті, то помітите, що найчастіше конфлікти спалахують саме між батьками дітей від трьох до п'яти років. Таке враження, що мама в цей період позбавляється всіх своїх навичок комунікації і разом зі своєю дитиною починає в цій пісочниці відвойовувати місце під сонцем.

І це абсолютно неправильно, тому що найчастіше такі бої виграють найгучніші і найбільш нахабні. Все, чого навчиться дитина, що спостерігає за таким конфліктом: чим голосніше я кричу, чим довше я наполягаю, тим у мене більше прав і тим більше мене слухаються.

А потім такий нахабний, який наполягає на своєму дитина виявляється в школі, без мами і тата. І тут він отримує від своїх однолітків все те, від чого раніше його уберігали батьки. Можна потрапити в дуже нехороші ситуації, якщо вчасно не навчитися цивілізованого врегулювання суперечок.

Отже, повертаємося до описаної ситуації. Хтось став сипати пісок спеціально в обличчя вашій дитині. Ваші дії - підходьте до своєї дитини (не до тієї, хто це зробив) і говорите: "Напевно, не дуже приємно грати з людиною, який так робить. Чи не грай з ним більше".

Так ви позбавляєте того дитини компаньйона по іграх. Швидше за все, він буде розчарований, адже йому хочеться грати. Далі ви пропонуєте своїй дитині якусь цікаву гру, до якої того, іншому, дуже хочеться приєднатися.

Особисто я зі своїми дітьми часто саме так виходила зі складних ситуацій на майданчику. Я говорила своєму синові: "Давай ми будемо будувати метро в пісочниці. Для цього потрібно прокопати глибокий тунель".

"Кривдникові", як правило, хочеться приєднатися до такого цікавого заняття. Він ще занадто маленький, щоб питати: "Можна я буду разом з вами?". Він просто підходить і теж починає копати. Тоді ви говорите: "Ти більше не будеш кидатися піском, і ми будемо грати. Добре?" - "Так, ми будемо грати".

У підсумку ви, по-перше, навчили свою дитину правильному способу виходу з конфлікту, по-друге, навчили чужу дитину не боятися вашого, підходити і контактувати, але на ваших умовах. По-третє, що не менш важливо, у вас не виникло конфлікту з мамою "кривдника". Навіть якщо вона почує ваше зауваження, у неї не буде приводів для невдоволення. Ви були коректні і позитивні, будь-яка мама буде тільки вдячна за такий вміле втручання.

Що робити, якщо дитина кусається

Якщо в рік дитина кусає, щоб побачити реакцію мами, в два роки - від надлишку емоцій, то трилітка кусається, щоб заподіяти біль. Він розуміє, що цим способом може домогтися свого.

Дуже складно спокійно реагувати, якщо твою дитину вкусили. І все-таки постарайтеся поводитися так само, як і в разі, коли кидаються піском. Це буде найправильніша тактика.

А що ж робити, якщо ваша дитина і є кусака?

По-перше, якщо хоч раз таке відбувалося, то, виходячи на вулицю в наступний раз, заздалегідь обговоріть: "Ти нікого не будеш кусати. Якщо раптом таке станеться, я вибачусь за тебе перед малюком, перед його мамою, і ми відразу підемо з майданчики ".

По-друге, візьміть з собою на прогулянку сік, порізане шматочками яблуко. Якщо малюк періодично буде до вас підбігати і робити кілька ковтків соку, відкушувати яблучко, йому не буде так хотітися кого-небудь вкусити

Уважно спостерігайте за малюком в той момент, коли він грає з іншими дітьми. Будьте поруч! Якщо ви бачите, що ваш малюк збирається когось вкусити, підійдіть, обійміть і закрийте йому долонею рот: "Тшш! Спокійно! Спокійно!". Імпульс пройде, і кусатися більше не захочеться.

Якщо ж це все-таки сталося, одразу підійдіть до потерпілого і попросіть вибачення у нього і у його батьків. Потім виведіть свою дитину з майданчика - додому або в інше місце, де він буде гуляти один. Можливо, йому захочеться залишитися на майданчику, він стане плакати і чинити опір. Залишайтеся непохитні, інакше ці інциденти повторюватимуться знову і знову.

Ну і найголовніше - вдома, коли ви прийшли, відразу, не відкладаючи, поговоріть з малюком: "Давай подумаємо. Коли людина кусається, з ним хочуть грати? Не хочуть. Ти хочеш грати один? Давай ми кілька днів погуляємо одні. А якщо ти хочеш грати з хлопцями, то кусатися не можна. я розумію, що іноді хочеться. я тобі буду допомагати стримуватися. Давай у нас буде секретне рух. Якщо я прикриваю собі рот долонею - це секретне рух ".

А може бути, "секретним рухом" стане ляскання в долоні або у вас з'явиться "секретне" слово. Загалом, придумайте разом з дитиною якийсь пароль, який допоможе йому вчасно зупинятися.

Тиха бесіда віч-на-віч необхідна. Дитина повинна розуміти, що він не тільки зробив поганий вчинок і його покарали за це позбавленням чогось - прогулянки, наприклад. Він повинен бачити, що з цієї ситуації є вихід і батьки готові йому допомогти.

Ні в якому разі не можна в якості виховної міри кусати дитину. Деякі мами мені з гордістю говорили: "Я його вкусила сама, щоб він зрозумів, як це боляче. Він відразу перестав кусатися". Давайте подумаємо, який досвід в результаті отримав дитина.

Так, він зрозумів, що кусатися боляче. Але найголовніше - його вкусив не інший дитина, а рідна мама, яка просто за визначенням не може, не повинна завдавати болю! І ось ви робите йому боляче, обманюєте його довіру. А базова довіра вашої дитини до світу будується на довірі до вас. Не можна довіряти мамі - не можна довіряти світові.

До речі, базова довіра втрачається і в тому випадку, якщо ви караєте ременем, якщо даєте потиличники. Коли ми застосовуємо фізичне покарання, дитина втрачає впевненість в собі, довіра до світу, до того, що він безпечний.

Ну і звичайно, не можна позбавляти своєї любові. Скажіть малюкові: "Я тебе дуже люблю, але те, що ти кусаєшся, мені не подобається. Давай ми оголосимо війну кусання і разом будемо з ним боротися".